Міллард Чарльз Кіллік
(1870-1952) — санітарний інспектор м. Лейстера в 1901-1935 рр., автор
докторської дисертації на тему боротьби з натуральною віспою і книги
"Питання про щеплення у світлі сучасного досвіду" (1914). Вів
активну громадську діяльність, обирався президентом різних організацій,
був одним з творців Товариства легалізації добровільної евтаназії.
Оригінал тут
В історію вакцинації
в нашій країні назавжди увійде 1948 рік, коли були скасовані
обов'язкові щеплення немовлятам — міра, яка була предметом гострої і
запеклої полеміки протягом багатьох років. Враховуючи
велике значення, що надається загальній вакцинації дітей як нашої
"першої лінії захисту", і тверде переконання, що щеплення можна
проводити тільки примусово, викликає подив, що пропозиція скасувати їхню обов'язковість не викликала великого опору. Він був зовсім незначним.
Історія обов'язкової вакцинації
Велике відкриття Дженнера
було зроблено в самому кінці XVIII ст., а практика вакцинації поступово
отримала підтримку на початку XIX ст. В 1840 році був прийнятий закон,
що передбачає проведення безкоштовних щеплень громадськими
вакцинаторами, призначеними для цієї мети опікунськими радами, але цей
закон був лише дозвільним. Тільки у 1853 році щеплення немовлятам вперше стали обов'язковими. За новим законом кожен батько, який відмовився від щеплення своїй дитині або не зробив його протягом трьох місяців після її народження, притягувався до відповідальності у вигляді штрафу в 20 шилінгів і виплати судових витрат. Таким
чином, примус був у силі (теоретично) протягом 95 років, але в
дійсності закон застосовувався протягом лише частини цього періоду. У
законі відсутній механізм його практичного застосування, але це
недогляд було в деякій мірі виправлено в 1861 році, коли піклувальні
ради були уповноважені призначати прищепних чиновників, ставлячи їм обов'язок порушувати судові розгляди проти неплатників. Шість
років потому, в 1867 році, був прийнятий ще один закон, який закріпив
принципи попередніх законів і затвердив більш суворі штрафні санкції. У
дебатах у третьому читанні законопроекту сер Томас Чамберс, виступаючи
на боці опозиції, пророчо заявив: "Я впевнений, що якщо законопроект
буде схвалений, це послужить початком заворушень, які не припиняться
доти, поки закон не буде скасовано". Минув 81 рік, перш ніж виповнилося його пророцтво.
Опозиція примусу
Заколот в Лейстер
Після прийняття нового закону з'явилася і активна опозиція. У Лондоні була створена Ліга проти обов'язкової вакцинації, і незабаром її філії з'явилися в ряді провінційних міст. Стимулом до розвитку цього руху стали численні переслідування за невиконання закону про обов'язкові щеплення. Накладалися штрафи, а оскільки багато хто відмовлявся платити, їхнє майно арештовувалося, після чого деяких позбавляли волі. Першим батьком, що потрапив у в'язницю, був Вільям Джонсон з Лейстера. На мітингу після його звільнення прихильники Джонсона піднесли йому срібний годинник. Ця
зустріч може розглядатися як початок руху проти вакцинації в Лейстер,
який набрав таку силу, що противники щеплень зі всієї країни дивилися на
це місто як на Мекку. Після серйозної епідемії натуральної віспи
у 1870-71 роках, яка була частиною пандемії, що прокотилася по Європі,
призначення прищепних чиновників стало обов'язковим, і влади в Лейстер,
як і всюди, намагалися забезпечити більш суворе виконання закону про щеплення. Число
переслідуваних збільшилося в цьому місті з 2 у 1869 році до понад 1100 в
1881 році, а всього за дванадцять років переслідуванню піддалося більше
6000 чоловік. З
них 64 покараних були позбавлені свободи і у 193 заарештували майно,
причому ця міра найчастіше здійснювалося з великими труднощами через
симпатії населення до переслідуваних. Серед тих, хто кинув виклик встановленим законом, виявилися представники всіх класів суспільства, і їх вважали мучениками. В
кінцевому рахунку в 1886 році піклувальники переважною більшістю
голосів вирішили припинити переслідування за ухилення від щеплень, і
після цього закон про щеплення в Лейстер втратив чинність. В результаті кількість щеплених швидко знизилася, і в останні 40 років в середньому прищеплювалося близько 5% немовлят.
Чому відмовлялися від щеплень?
Було б помилкою розглядати широко поширену ворожість до щеплень просто як результат організованою агітації. В
першу чергу протистояння виникло за серйозних наслідків та заподіяної
щепленнями шкоди здоров'ю, що багато людей зазнали або вважали, що зазнали, у своїх родинах, і зрозуміло, що це було, безсумнівно,
набагато більш поширене в ті дні щеплень "від руки до руки", коли
важливість асептики була невідома або незрозуміла.
Навіть після того як гліцеринізована лімфа теляти замінила лімфу,
отриману безпосередньо з руки іншої дитини, громадські вакцинаторы
повинні були виконувати цю операцію набагато більш "ретельно" (чотири
"хороших" рубця) порівняно з нинішньою ситуацією, і нерідко зустрічалися
"погані руки" (на яких місце щеплення інфікувалося, і розвивалося
запалення. — Прим. перекл.). Примус
зробити щеплення здоровій улюбленій дитині, в той час як батьки щиро
вірили в те, що після щеплення може постраждати його здоров'я, багатьма
розглядався як нестерпне порушення свободи особистості.
Стаття "з міркувань совісті"
У
1897 році в результаті постійних зростаючих заворушень і після
настійної рекомендації Королівської комісії було прийнято нове
законодавство, яке містило статтю "з міркувань совісті". Вона
дозволяла батькам, які могли переконати двох суддів у суді, що вони
"сумлінно вважають, що щеплення можуть принести шкоду здоров'ю дитини",
отримати звільнення від щеплень. Через
дев'ять років отримати звільнення від щеплення стало набагато легше, оскільки замість походу до суду достатньо було зробити під присягою
офіційну заяву перед членом міського магістрату або уповноваженого для цієї мети соліситора. Ефект
цієї лазівки, якою користувалися дуже активно, разом з тим фактом, що
до того часу захворюваність натуральною віспою значно знизилося,
призвели до стійкого і тривалого і сьогодні зниження частки щеплених
дітей.
Попередження про небезпеку
Природно, лунали грізні попередження про великий ризик, який виник для всієї країни і Лейстера зокрема. Д-р Томкінс, який був тоді санітарним інспектором Лейстера, у своєму звіті за 1888 рік писав:
Сумна особливість нинішнього стану справ полягає в тому, що тисячі юних жителів міста ростуть незахищеними і ризикують життям. Достатньо, щоб їх торкнувся лише подув віспяної інфекції, і вони тут же підхоплять цю страшну хворобу.
Безсумнівно,
якби я був санітарним інспектором Лестера в той період і не володів тим
досвідом, який накопичено до сьогоднішнього дня, я б турбувався так
само, як і д-р Томкінс.
Подібним попередженням вторили медичні експерти по всій країні. Д-р Дж. К. Маквейл (1886), визнаний авторитет, писав:
Противники
щеплень в Лейстер... що значною мірою роззброїли вакцинаторів,
розв'язали відчайдушний і сміливий, хоча і помилковий конфлікт з
ворогом... Але прийде час, і в Лейстері ми, безсумнівно, побачимо
повторення досвіду минулих століть, і, зрозуміло, стане менше дітей,
яким судилося померти від діареї. Залишається
сподіватися, що коли настане катастрофа, уряд побачить, що уроки
останньої слід належним чином записати і вивчити... У Лейстера мало
шансів для перевірки свого імунітету.
Лейстерский "експеримент"
Чи сталася насправді така перевірка?
Минуло 62 роки з тих пір, як д-р Маквейл написав наведені вище слова. Протягом цього періоду віспа багато разів проникала у місто, і три рази хвороба розросталася до епідемії. Коли
в 1893 році відбулася перша епідемія, про неї д-р С. Коупленд у
належному порядку поінформував уряд, визнаючи, що "факти, ймовірно,
показують, що в цій епідемії природна сприйнятливість до віспи через відсутність щеплень була принаймні не настільки велика, як це
передбачалося". Потім послідували ще дві епідемії, про які повідомляв вже я, але ніякої
природної катастрофи не сталося, хоча в одному випадку спалах була
раптово, 53 випадку протягом одного тижня, а потім відзначалися 21, 34 і
48 випадків хвороби протягом найближчих трьох тижнів відповідно. Потім спалах вщух майже так само швидко, як і виник, і через шість тижнів захворіла тільки одна людина. Чудовою особливістю цього спалаху було те, що яке-небудь пояснення його походження відсутнє. У перші два тижні, до появи другого випадку, ніхто не захворів. Ніякого зв'язку між цими двома випадками не простежувалося. Вони
відбулися у віддалених частинах міста, відрізнялися віком хворих, статтю і родом діяльності, відсутній який-небудь зв'язок, як ніби
інфекція буквально впала з неба, що дійсно могло статися, якщо в теорії
"повітряного переносу" є істина, оскільки до спалаху в лікарні перебувало
кілька хворих віспою. Але принаймні з'явився "шанс для перевірки імунітету в Лейстері", про який говорив д-р Маквейл. До цього часу щеплення немовлятам не робилися вже 17 років, і принаймні 90% дитячого населення залишилося нещепленим. Деяка
кількість школярів перехворіли, як і особи з інших вікових груп, але
спалахів в школах не виникало, і школи не закривалися.
Уроки "експерименту"
Відмова
від щеплень дітям у такому великому місті як Лестер протягом тривалого
періоду, безсумнівно, створив умови для "контрольного експерименту",
який так необхідний для перевірки будь-якої теорії. Варто, тому, розглянути, які уроки можна витягти з того, що сталося.
Два найважливіших уроки:
- Те, що згадав д-р Коупленд і що зазначалося вище, а саме: природна сприйнятливість до віспи не так велика, як передбачалося. Це
не означає, що віспа не є дуже заразною хворобою; вона, ймовірно,
найбільш заразна з всіх заразних хвороб, і дуже небагато хто мають до
неї природний імунітет. Але
є межа її зараження, і Лейстером було показано, що вона не вибирає в
суспільстві нещеплених людей у такій мірі, про яку часто заявляється. Очікувалося, що коли віспа дійсно з'явиться в Лейстері, вона обрушиться з особливою тяжкістю на нещеплених дітей. Маквейл прямо пророкував це. Тим
не менш протягом 34 років, протягом яких я був санітарним лікарем
Лейстера, в місті захворіли віспою 700 осіб (важкі і не дуже випадки),
причому серед них виявилося тільки дванадцять немовлят у віці до року, з
яких померли троє. До речі, вік деяких хворих, в тому числі всіх померлих, був нижче межі, встановленої законом для щеплення, так що ці випадки не можна віднести повністю до нехтування щепленнями.
- Другим
важливим уроком, який слід зробити, є ефективність сучасних методів
профілактики в боротьбі з поширенням віспи, незалежно від прищепної
профілактики. Це також суперечить раніше прийнятому вченню. Звідси,
звичайно, не випливає, що віспа ніколи не буде поширюватися в
неприщепленому співтоваристві, але вона буде поширюватися навіть у так
званому дуже добре щепленому співтоваристві. Справа в тому, що на практиці неможливо підтримувати будь-яку загальну популяцію в стані дійсно дуже добре щепленому — принаймні не в демократичній країні. Для цього треба було б робити повторні щеплення кожній людині кілька разів в житті, і це явно нездійсненне. У
британській армії сьогодні існує правило повторно прищеплювати кожного
разу на п'ять років при службі в нашій країні, і кожні два роки при
службі за кордоном.
Чому пророки помилялися
Озираючись
назад, цікаво розглянути, чому медичні експерти так помилилися у своїх
пророцтвах про прийдешні лиха, якщо населення відмовиться від загальної
вакцинації дітей. Це
було, ймовірно, пов'язано з посилено підтримуваної вірою в те, що
виключно щеплення немовлятам призвели до великого зниження смертності
від віспи, яке послідувало за їх запровадженням. Те, що це безсумнівно мало причинно-наслідковий характер, повторювалося знову і знову в кожному підручнику і в кожному курсі лекцій з охорони здоров'я. Це зниження підносилося як цей видатний тріумф профілактичної медицини. Не дивно, що студенти-медики прийняли його за незаперечний науковий факт. Д-р
Маквейл у своїй книзі, яка була визнана зразковою роботою, що доводить
необхідність щеплень, використовував дуже "наочну" діаграму, на якій за
рахунок ретельної збірки періодів часу він показав прогресивне зниження
смертності від віспи, що відбувається паралельно зростаючій ефективності примусу до щеплень. Влади
скористалися цією діаграмою, і очевидно обернено пропорційний зв'язок
між смертністю від віспи і кількістю щеплень новонародженим став одним з
головних аргументів для підтримки цієї віри. Тепер
ми знаємо, що ця очевидна кореляція була збігом, оскільки смертність від
віспи продовжувала знижуватися навіть після того, як знизився рівень
вакцинації, і знижується до цього часу на протязі більше 60 років. Звичайно, в роботі повинні були бути зазначені інші причини різкого зниження смертності від віспи на початку XIX ст.*,
і в цьому сенсі щепленням так багато років приписується вся честь —
ймовірно, набагато більша, ніж та, на яку вони могли б претендувати.
Це не означає, що щеплення не робили ніякого впливу на прискорення зниження захворюваності. Оскаржується лише ступінь цього впливу. Щеплені
діти практично не вмирали, але серед нещеплених дітей та людей старшого
віку смертність збільшилася внаслідок шкідливого впливу неповного захисту на поширення інфекції носіями (пропущені випадки), що є одним з
основних способів поширення віспи, як стало ясно сьогодні. Тут немає місця розвивати цю тему глибше. Хотілося
б відзначити, що зниження смертності від віспи, що послідувало після
введення щеплень, сталося б раніше чи пізніше, навіть якщо б щеплення
ніколи не були придумані.
Майбутнє вакцинації
Офіційна точка зору така, що беручи до уваги великий успіх, яким супроводжувалися добровільні методи імунізації проти дифтерії, охоплення щепленнями немовлят повинен збільшитися, а для цього слід замінити переконання примусом. Що це станеться, здається сумнівним з двох причин:
- Для
імунізації ми можемо відзначити, що дифтерія є серйозною загрозою для
життя дитини, в той час як віспа перестала бути загрозою, принаймні в
даний час. (Мається на увазі пасивна імунізація, введення імунних сироваток крові тварин і людей, а не вакцин. Така
сироватка містить готові антитіла, які нейтралізують токсин,
інактивують збудника і перешкоджають його розповсюдженню, при цьому
створюється короткочасний імунітет, до 1 міс. — Прим. перекл.)
- Щодо імунізації ми можемо чесно сказати, що вона дуже безпечна: шкідливі наслідки незначні і "погані руки" практично невідомі. Сміємо ми сказати те ж саме про вакцинацію?
Кілька років тому подружжя, які проживають на околиці Лейстера, дослухавшись до поради, прищепили двох своїх дітей. В обох розвинувся поствакцинальний енцефаліт і обидва померли, залишивши сімейну пару бездітною — неприємно було порадникам! Правда, це був винятковий випадок, і небезпека розвитку енцефаліту менша після щеплень у дитинстві, ніж у більш пізньому віці. Але інші порушення здоров'я — не така вже й рідкість. Беручи до уваги ці факти, важко з великим ентузіазмом вести активну пропаганду в користь щеплень, так як і без такої пропаганди щеплення дітям не припиняються. Поки
віспа не повертається і немає загрози зараження нею, здається
ймовірним, що в майбутньому щеплення залишать тільки для лікарів,
медсестер і санітарів (і всі вони повинні отримувати повторні щеплення
набагато частіше, ніж тепер), для обслуговуючого персоналу, для осіб,
які вирушають на Схід, і після контакту з хворим.
Прогноз щодо віспи
І, нарешті, про віспу. Чи можливе повернення хвороби, якщо немовлятам перестануть робити щеплення? Чи побачимо ми знову спустошення, як в часи до щеплень? Сумнівно, щоб влада дійсно чекала це сьогодні, незважаючи на пророцтва, які в минулому робили з великою впевненістю.
Коротко
можна охарактеризувати нинішній стан так: в Лейстері за 62 роки, що
пройшли з тих пір, як відмовилися від щеплень дітям, трапилися тільки
53 смерті від віспи, а за останні 40 років — лише дві. Більше того, досвід Лейстера підтвердився, і рішуче підтвердився по всій країні. Вакцинація
неухильно знижується з тих пір, як була введена стаття "з міркувань
совісті", і до теперішнього часу майже дві третини новонароджених не
щеплені. Однак смертність від віспи також дещо знизилася. За чотирнадцять років з 1933 по 1946 рік сталося тільки 28 смертей в популяції, що охоплює близько 40 мільйонів людей, і серед цих 28 не було жодного немовляти у віці до року. Принагідно слід зазначити, що за той же період, як офіційно визнано, відбулося не менше 51 смерті від "вакцини, інших наслідків вакцинації та поствакцинального енцефаліту". Якщо б були щеплені всі новонароджені діти, ці показники, очевидно, були б набагато вище.
Безсумнівно,
що умови життя в нашій країні — це охорона здоров'я, санітарія, рівень
життя, називайте їх як хочете, — дуже змінилися, крім введення щеплень,
так що нинішні умови не є сприятливими для значного поширення віспи. До речі, можна відзначити, що інші інфекційні хвороби, які колись призводили до дуже високої смертності в нашій країні, — скарлатина,
черевний тиф, висипний тиф — показали настільки ж різке зниження
смертності, що і віспа, але поки ніхто не тривожиться, що ці хвороби
повернуться до своєї колишньої смертності, і не було ніяких щеплень, які
могли б призвести до зниження захворюваності.
Для
тих, хто все ще побоюється наслідків скасування обов'язкової
вакцинації, завжди є втішна думка: якщо натуральна віспа знову ввійде в
нашу країну в серйозних масштабах і коли-небудь дійсно вийде з-під
контролю, у нас є проти неї козирна карта, відсутня для інших
епідемічних хвороб: надзвичайна масова вакцинація населення у
постраждалих районах. Така міра, по загальному визнанню, буде дуже сильною, і вона повинна застосовуватися лише в крайніх випадках. Цей
крок не можна здійснювати в момент паніки, коли віспою захворіло лише
кілька людей у великому місті, але він врятує ситуацію, якщо його
зроблять ефективно в досить серйозній ситуації. У прищепної лінії захисту залишається одна позиція, неприступна, незважаючи на всі напади супротивної сторони: нещодавно щеплена людина не захворіє на віспу незалежно від того, якою мірою вона контактувала з інфекцією (це не відноситься до людини, привитої в інкубаційному періоді). Винятки з цього правила настільки рідкісні, що на практиці їх можна проігнорувати.
Висновок
Ми
припускаємо, що за скасуванням обов'язкових щеплень швидше за все піде
подальше зниження числа щеплених дітей, і через кілька років дитяче
населення цієї країни виявиться практично незахищеним проти віспи за допомогою щеплень. Доросле населення, звичайно, ніколи й не було насправді захищено.
Що стосується віспи, ніхто не може передбачити майбутнє. У
якийсь момент віспа може прийти з-за кордону, як це відбувалося завжди,
і можливо, що одного разу трапиться серйозна епідемія, як це
відбувалося в минулому. Я
припускаю, однак, що з урахуванням накопиченого за останні 60 років
досвіду нещепленого населення як в Лейстер, так і по всій країні, немає
ніякої реальної причини для тривоги.
Примітка
* Я не дотримуюся такої точки зору. Мейджер Грінвуд (1880-1949, англійський епідеміолог і статистик. — Прим. перекл.) писав
у 1930 р.: "(3) ...Використання цього інструменту (щеплень) було одним з
факторів, але не єдиним, можливо, і не найважливішим у зміні
епідеміологічної історії віспи протягом останніх ста років".
Бібліографія
Biggs, J. T. (1912). Leicester: Sanitation v. Vaccination, National Antivaccination League, London.
Greenwood, Major (1930). Proc. R. Statist. Soc., 93, 233.
McVail, J. C. (1886). Vaccination Vindicated. London.
Millard, C. K. (1914). The Vaccination Question in the Light of Modern Experience, Lewis, London.
Ministry of Health (1948). Memo on Vaccination Against Smallpox. H. M. S. O.
Swan, J. P. (1936). Thc Vaccination Problem. Daniel, London. |
